Українська культура 17 століття

Я нещодавно знайшов свої старі наробки з університету. Зокрема дослідження на тему Української культури ранньомодерної доби, та вплив польського сарматизму на культури тодішніх Руських воєводств.

 Щоб яскравіше уявити культуру шляхти варто розглядати не суто культурологічні аспекти як-то архітектура та живопис, а варто заглибитись та зрозуміти свідомість шляхти її само ідентифікацію. Адже шляхта - один із найцікавіших владних прошарків суспільства у Європі. І це завдячує саме шляхетській ідеології про рівність та братерство що Король Речі Посполитої та Великий Князь Литовський – «Перший серед рівних». І кожен шляхтич має право на Рокош на своє власне волевиявлення якщо запідозрить Короля у нечистих намірах або утисках Сарматського народу.

Тому варто зосередити свою увагу на основних факторах які і впливали на формування самосвідомості шляхти.

зображення крилатих гусарів

По-перше це сам факт шляхетської демократії. Доволі унікальний для тогочасної Европи. Який у ранньомодерну добу спирався на дві головні ідеї –це сарматська теорія, та як взірець- римська республіка. А вже за доби просвітництва яскравим представником шляхти був як вдало зазначено у  Анджея Суліми Камінського «жевжикам у перуках» із Вольтером у Руках.

Далі варто зосередити увагу на внутрішньо станові відносини шляхти. Які яскраво репрезентують боротьбу між Королем магнатами земянами та шляхтою-голотою. Ці стосунки викликали значні коливання у тогочасному суспільстві та справили значний вплив на Шляхетську самосвідомість.

І останнє це етногенетична теорія сарматизму яка мала прояви у  духовній та матеріальній  культурах.

Утворення Шляхетської демократії як елементу шляхетської культури

        

Посполита вольність шляхти бере свій початок ще від ХIV століття а головним досягненням шляхти було формування станово-представницької монархії. Ми можемо назвати декілька яскравих дат це Кошицький привілей 1374р. Який надавав великі вольності шляхті за обрання королем Ядвіги дочки Людовіка Угорського який помер у 1382р. Також це перед посилання до входження на польський престол Династії Ягеллонів а саме з’їзд панів у Радомі 1384р. Та обрання Ядвіги королем. Далі – Кревська унія 1385р. – заручення Ягайла та Ядвіги, та 1386р. обрання Ягайла польським королем у Волковиську. Це події які призвели до утворення  станово-представницької монархії. Надалі після смерті Сигізмунда ІІ Августа у 1572р. Було запроваджено Шляхетську демократію – тобто Річ Посполита ставала парламентарною державою. Король-був виборною інституцією та був «Першим серед рівних». Короля обирала вся шляхта яка прибула на елекційне поле-ідея Electio viritim. Першим королем якого було обрано у 1573р. Став Генріх Анжуйський (пізніше – 28 король Франції Генріх ІІІ останній із династії Валуа). У Генріківських артикулах були зазначені основні засади Шляхетської демократії а саме:

–       засада посполитої вольності шляхти

–       засада рівності шляхти

–       засада парламентарного устрою

–       засади виборності монарха

–       засади шанування відмінності місцевих правових норм

–       засади відповідальності короля

–       засади самоврядування

–       засади одностайності

–       право вільного голосу (liberum veto)

З цього часу і до останнього Польського короля Станіслава Августа Понятовського Польські Королі лише обирались Шляхтою. Питання про наслідування підіймалося у 1661р. Коли Ян Казимир мотивуючи тим що він останній представник династії Ягеллонів (його бабусею була Катерина Ягеллонка) запропонував застосувати vivente rege та обрати його наслідника ще за життя мотивуючи тим що період безкоролівя після його смерті може бути небезпечним для держави. Але сейм не ухвалив його рішення і тому у 1662р.  він мусив відкликати свою пропозицію.

         Тобто ми можемо спостерігати що Шляхетська демократія під час свого формування суттєво вплинула на ідеї само ідентифікації шляхти. Пройшовши великий шлях від звичайних дворян за династії Пястів дійшовши до станово-представницької монархії за династії Ягеллонів. З ХVI століття вона трансформувалася у Парламентарну державу з Королем як виконавчо-представницькою інституцією. Це укорінило ідеї рівності та братерства серед шляхтичів. Така своєрідна утопія на зразок Римської республіки. Але поступове розшарування серед шляхти утворення великих магнатських ординацій , збільшення кількості шляхти та її знебожіння призвели до внутрішньої боротьбі між бідними та багатими серед шляхти.

Внутрішньо-станове протистояння шляхти

Формування у ХVII ст. потужних магнатських ординацій як то Острозьких, Потоцьких, Радзивілів викликали напруження та внутрішньо станову боротьбу серед шляхти. Також причиною цього стало намагання лобіювати інтереси магнатів на сеймах та сеймиках. Оскільки Магнати намагались відокремитись від всієї шляхти в окремий стан та привласнити управління державою перетворивши демократію на олігархію.
В той час як збідніла або не заможна шляхти притримувалися республіканських ідеалів правління Річчю Посполитою.

зображення крилатих гусарів

Середня та дрібна шаляхта достатньо сильна у малопольських, та руському воєводствах активно та успішно боролись з відокремленням аристократії в окремий стан. В той час Магнати зі своєю клієнтурою активно лобіювали власні інтереси на сеймиках. Важливо звернути увагу на те що клієнти іноді володіли цілими повітами. Сучасник Лукаш Опалінський видав два публіцистичні твори стосовно данної тематики перший це: «Rozmowa plebana z zemianinem albo dyskurs o postanowieniu terazniejszym Rzeczypospolitej I o sposobie zawierania sejmyw» у якому автор підкреслює занепад громадянських чеснот які необхідні для правильного функціонування держави .  У другій своїй праці «Polonia defensa» розповідає про утопію ніби вже реалізовану у Речі Посполитій. Не повна спроможність державного апарату відповідати головним засадам республіки. Надмірне збільшення маєтностей магнатів, та розшарування шляхти гадається повинно було призвести до тяжких наслідків для шляхетської демократії. Але сучасники такі як Норман Девіс, Анджей Вичанський ототожнювали річ посполиту з «народом-шляхтою».

Най яскравіший приклад протистояння Шляхти Аристократії та Короля ми можемо спостерігати під час правління Сигізмунда ІІІ Ваза(1587-1632рр.)Який за для своїх інтересів у Швеції та з підтримкою аристократії розв’язав Польсько-Шведську війну. А згодом і Польсько-Московську. Наділи на виборотих землях звісно отримала Аристократія яка активно підтримувала доцентрові ідеї короля та поступове збільшення його авторитету у вирішенні державних проблем. На приклад Ян Замойський отримав найбільше староство у Ливонії перетворивши її тим самим на Поділля яке було поділене між Магнатами.

зображення крилатих гусарів

Також не можна не звернути уваги на таку яскраву подію яка говорить про велику ступінь самосвідомості шляхти це рокош Зебжидовського 1606-1607рр. В цей час Сигізмунд ІІІ вбачав перспективи Речі Посполитої у наближенні державного устрою до конституційної або навіть абсолютної монархії в той самий час як аристократія-конституціоналісти, не надто схвалюючи Іспанську чи Французьку абсолютні монархії виступали за зміцнення Королівської влади але «не впадаючи у крайнощі демократії». Йшлося про змішану форму держави між «Монархіею» та «Демократією» «Аристократія» підтримувала рівновагу не впадаючи в крайнощі тому ми можемо спостерігати аристократів з обох сторін.

Ініціатором публічного процесу став краківський воєвода Миколай Зебжидовський який на сеймику краківської шляхти висловив недовіру до короля звинуватив його в анти державній політиці та запропонував проконтролювати діяльність майбутнього сейму зібравшись під Стенжицею. В той час як на сеймі король вирішував питання про впорядкування регулярної армії та майбутні стосунки зі Швецією та Московією шляхта наполягала на урівнені в правах всіх конфесій (що було доволі прогресивно на той час). Звісно католицьке духівництво не підтримало цього отже конституція видана не було. Тоді ж 22 квітня Шляхетський з’їзд видав свій маніфест про підтримку прав та вольностей шляхетських та оголосив про проведення чергового зїзду у Люблині який був проголошений королем поза законом. На зїзді було прийнято оголосити скликання  рокошу 6 серпня  під Сандомиром та надіслані припозиції Люблінського зїзду головними пунктами якої було звуження повноваження Короля та сенату а у випадку не покори погроза детронізації.

Тобто водночас проходили збори рокошан у Сандомирі а констиціоналістів у Віслиці. На стороні других збиралось чи мало відомиих на той час людей Ян Кароль Ходкевичи - герой битви під Кіргхольмом, Станіслав Жулкевський-польний гетьман та українські князі – Острозькі та Збаразькі які практикували у своїх латифундіях абсолютну покору. Вони обмінювалися листами але так і не змогли досягти згоди. Король вже готувався до озброенної сутички в той час як його союзники прагнули вирішити питання мирним шляхом. Остерігаючись братовбивчої війни був досягнутий компроміс щоб Сандомирські статті(вимоги рокошан) були розглянуті на майбутньому сеймі.

Сейм розпочався в Варшаві. Посли розглядали Сандомирські та Віслицькі статті готуючи на їх основі- сеймову конституцію. Але відмова від підтримки головного пункту – визнання варшавської конфедерації 1573р. що зрівнювала всі віровизнання, скомпроментування очільників рокошан, та відмова від заборони Габсбургам претендувати на польський престол. Змусили рокошан визнати сейм не законним та оголосити про свою відмову від послуху Королю. Та у відповідь на збирання сил супротивника рушили у напрямку Кракова.

Вирішальна битва відбулася під Гузовом 5 липня 1607р. Республіканці отримали поразку. Рокош офіційно скінчився у 1608 коли Миколай Зебжидовський офіційно вибачився перед королем і сенатом. А у 1609 році на сеймі було ухвалено надання амністії всім рокошанам.

На даному яскравому прикладі ми можемо спостерігати високий рівень самосвідомості  шляхти. По перше це те що на відміну від всієї Европи замість звичайного повстання шляхта просто оголосила про непокору королю. Тобто ці події відбувались цивілізовано, питання намагались вирішити законним мирним шляхом . Надалі це Збори рокошан у Сандомирі а констиціоналістів у Віслиці та їхні взаємні обміни пропозиціями для досягнення консенсусу. Та  не бажання ватажків рокошан влаштовувати братовбивчу війну. Нарешті до бойових дій призвело не бажання католицької церкви позбуватись свого авторитету та зверхністю над іншими церквами у Речі Посполитій. Також варто звернути увагу на повне помилування рокошан та на вибачення Зебжидовського перед Королем.

Гусарські обладунки стилізовані під сарматських катафрактаріїв

Всі вище наведені Факти свідчать про великий рівень самосвідомості та культури шляхти. Про те що навіть такі питання як невдоволеність власним Королем до останнього наманись вирішити мирним законним шляхом і лише  в останньому випадку взялись за зброю. І  навіть після цього король помилував рокошан адже вони мали законне право на своє власне волевиявлення та ставлення до короля. На мою думку саме це свідчить про високий рівень культури шляхти та їхню повагу до законів та звичаїв.

Сарматизм

Сарматизм- це культурна течія у Короні Польській та в загалом Речі посполитій сформована у ХVI столітті. Головна її ідея в тому що Шляхта походить від сарматів які жили на цих територіях. Ця теорія наповнена ідеологічним та культурним змістом. Золоті вольності шляхти вона тлумачила як  спадшину вільних сарматів. Сармати як кочовий народ асоціювалися зі свободою та волею. Вершники, вправні воїни які проживали все життя в сідлі у сутичках із супротивником були ідеалом справжнього шляхтича. Мужнього воїна захисника шляхетських вольностей та своєї країни вільного та сміливого. Зокрема про сарматів напевно в той час в основному дізнались із праць Геродота. Також існував побутовий сарматизм який проявлявся у мистецтві, архітектурі, живописі.

В літературі його започаткували художні та історичні твори Самуеля Твардовського(1600—1661), Анджея М. Фредри (бл. 1620-1679), Веспасіана Каховського(1633-1700).

Сарматизм також яскраво проявляється у живописі. Із ідеєю сарматизму тісно повязана польська крилата гусарія. Гусар-був відродженням сарматського воїна ми навіть зустрічаємо гусарські обладунки стилізовані під сарматських катафрактаріїв.

Також це різноманітні зображення крилатих гусарів. Та потрети на сарматську тематику. Зокрема робота Рембранта-Польський шляхтич 1637року.

Рембрант.Польський шляхтич 1637р.

Сарматизм також тісно пов'язаний з епохою бароко та бароковою архітектурою або –сарматським бароко. До яскравого прикладу цього архітектурного стилю варто віднести Костьол у Новогрудку.А також Костьол бернардинців у Гродно. В загалі сарматське бароко характеризується певним мінімалізмом. Відсилкою до войовничого способу життя сарматів.

Тобто можна сказати що сарматизм мав свої прояви як в духовній культурі оскільки ідеал шляхтича ототожнювали з воїном сарматом. Так і в матеріальній у літературі, архітектурі, живописі.

Костьол у Новогрудку

         Як висновок варто сказати що парламентарний устрій Речі Посполитої був прогресивним в той час як в Европі встановлювались абсолютні монархії. Це звісно і сформувало культуру шляхти її самосвідомість головною ідеєю якої було «Рівність і  братерство». Те що кожин шляхтич має право брати участь в управлінні державою через сеймики і сейми. Виборність короля також мала велике значення він був лише «Першим серед рівних» і мав свої обов’язки перед всім посполитим народом.  Це ні аби як вплинуло на культуру шляхти та що головне сформувало її.

Костьол бернардинців у Гродно

Іншим важливим чинником була - сарматська теорія яка з іншої сторони впливала на  шляхту. Отже під дією цих двох важливих чинників і сформувалась шляхетська культура із ідеалом шляхтича як Воїна, Вільного, рівного серед всіх і водночас шляхетного , справжнього громадянина який не байдужий до своєї держави та справни виконує свої обов’язки громадянина.

Література

1.Сарматизм в польском изобразительном искусстве эпохи Просвещения А.Р. Ломоносов//Мировая культура XVII-XVIII веков как метатекст: дискурсы, жанры, стили. Материалы Международного научного симпозиума «Восьмые Лафонтеновские чтения». Серия “Symposium”, выпуск 26. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2002. С.61-63

2. Камінський Сулима, Анджей. Історія Речі Посполитої як історія багатьох народів, 1505-1795. Громадяни, їхня держава, суспільство, культура / Анджей Сулима Камінський; пер. з пол. Я. Стріхи. - К.: Наш час, 2011. - 263 с.

3. Яровий В. І. Історія західних і південних слов'ян у ХХ ст.: Курс лекцій. - Київ: Либідь, 1996. - 416 с. 

4. Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. - 752 с.

5. Яковенко Наталя. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. - Київ: Критика, 2008. - 472 с.